ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД

Новорічний мюзикл

«Вечори на хуторі біля Диканьки»

Тема: Новорічний мюзикл «Вечори на хуторі біля Диканьки»

 Мета: викликати інтерес до національної культури; розширити знання учнів про творчість М.В. Гоголя, як письменника, який має відношення до Полтавщини; вчити розуміти мову театру, розвивати творчі таланти, захоплюватись красою, виховувати патріотизм шляхом прищеплення любові та поваги до рідної землі, фольклору українського народу, звичаїв.

Обладнання: Музичне оформлення (фонові мелодії, «Пісня Вакули», «Пісня Оксани», «Ти ж мене підманула», «Пироги вилазьте з печі» та ін.), українські хати (імітація села), меблі, новорічне оздоблення, пам’ятки українця

Хід заходу

  “Я живу весь в своєму народові і землі,

 які знаходяться нерозлучно зі мною…

і ближче стають щохвилини душі моєї”

 М.В. Гоголь

Учитель:

Україна – тихі води й ясні зорі, зелені садки і білі хатки-писанки, лани золотої пшениці. Україна – це розкішний вінок із рути, барвінку, що над ним світять золоті зорі. Лише одне слово, і у нашій уяві постає волошкове поле, батьківська хата з любистком і м’ятою п’янкою та калиновим цвітом, гаї, де витьохкує соловейко. Яка незрівнянна краса, яке багатство барв, кольорів, відтінків і все це - Україна!

А яка ж чарівна наша Батьківщина взимку! Сніжинки, як ті пелюстки огортають нашу рідну землю. А десь далеко чути спів щедрівників, а з неба посміхаються місяць та зорі! Гарно й любо спостерігати таку красу, наповнювати нею своє серце, переливати у творчість.

М.В. Гоголя на все життя вразила і зачарувала її чудова краса, щира співоча українська душа. І от сьогодні ще раз ми доторкнемося до ніжної української душі…

Вистава «Вечори на хуторі біля Диканьки»

Дійові особи:

Оповідач

Вакула

Оксана

Чорт

Чортенята

Чуб

Панас

Подружка 1

Подружка 2

Товариш Сашко

Товариш Кузьма

Солоха

Чортенята

Пацюк

Запорожці

Цариця

Щедрівниці

Пліткарка

Чортеня 1:

Ух, як холодно надворі стало,

Ой, як все у нас попримерзало!

Так, треба нам трішки

Погріти гострі  ріжки!

Чортеня 2:

Ох, як гарно!

 Місяць світить!

І такі щасливі діти!

Ми свято зіпсуємо,

І місяць миттю украдемо!

Чортеня 3:

Зупинися, не чіпай!

Ти хвилинку зачекай!

Тато чорт ось прилетить!

І тобі дуже влетить!

Чортеня 1 :

Яка чарівна ніч!

Чортеня 2:

Ага, щоб робити різну шкоду!

Чортеня 3:

Це ми вміємо!

Чортеня 1:

А де це ми знаходимось?

Чортеня 2:

А, так це новорічне свято!

Чортеня 3:

Зараз ми все свято зіпсуємо!

Чортеня 1:

А давайте ми щось зробимо!

Чортеня 2:

Ану, діставайте чарівні віники!

Разом:

Метем, метем, всіх зосвіту зженем!

Чортеня 3 :

Нічого не виходить!

Чортеня 1:

А давайте покличемо нашого татуся Чортика!

Разом:

Татусю-ю-ю

Чорт:

Диканька гм-м-м-м. (Співає) Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела….

Ховається за ялинкою.

Виходять два куми, обійнявшись, співають: « Ніч, яка місячна, зоряна, ясная, видно, хоч голки збирай…»

Чуб:

Куме, а що це так людей багато?

Панас:

Та свято ж!

Чуб:

А-а-а-а!

Панас:

Слухайте, куме, куди це ми йдемо?

Чуб:

А не знаю, ногам видніше, вони зараз розумніші від голови; вони самі шлях знайдуть!

Виходить Чорт.

Чорт:

Мій пардон. Я думаю ви місцеві жителі?

Чуб:

Так!

Чорт:

Хлопці, а що ви хочете, здійсню будь-яке бажання?!

(Дістає довгий листок, перо)

Панас:

Я хочу , щоб у мене були довгі вуса, по коліно!

Чуб:

А я хочу цілими днями спати на печі і нічого не робити!

Чорт:

Все записано! Підпишіть!

Чуб:

А що ти хочеш у замін?

Чорт:

Та нічого такого, маленьку дрібничку ваші душі.

Чуб та Панас:

Ану, геть, звідси (виганяють чорта)

Будинок. Оксана сидить на лаві, чепуриться.

Оксана:

Треба ж було людям вигадати, ніби я гарна... Неправда! Хіба чорним бровам і очам моїм рівних немає у світі? Що ж тут красивого в цьому носі, і в щоках, і в губах? Ніби ж то гарні мої чорні коси? Ух! їх можна злякатися ввечері: вони, як довгі змії, обвили мою голову. Аж тепер бачу, що я зовсім не гарна!.. Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво!

Співає пісню. Тихо входить Вакула.

Вакула:

 Дивна дівка! І хвастощів у неї мало! З годину стоїть перед дзеркалом і не надивиться, та ще й вихваляє себе вголос.

Оксана (озирнувшись, побачила коваля):

Навіщо ти прийшов сюди? Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою?

Вакула:

Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!

Оксана:

Хто ж тобі боронить? Говори й дивись!

Оксана сідає на лавку.

Вакула:

Дозволь і мені сісти біля тебе!

Оксана (відштовхує його):

Іди геть! Ти смердиш димом.

Оксана відходить і знову чепуриться перед дзеркалом.

Вакула співає

Оксана:

Як з тобою нудно (дає гарбуза)

Кузьма:

Ну, що, доспівався!

Сашко:

Отримав своє!

Вакула:

Не дівка, а чорт у спідниці! (Виходять)

Вулиця. З’являється Чорт

Чорт (оббирає пір’я):

Що за народ! Мені останню ніч залишилося ходити, а ніхто не хоче

віддавати мені своєї душі! Свято, свято – я ваше свято! Ось, я вам зроблю (краде місяць). А що з ним робити? Піду віднесу Солосі, вона все яскраве любить!

Виходить

У будинку Солохи.

Солоха:

Що за життя! І Свербигуз, і Чуб кажуть, що кохають, а заміж ніхто не бере!

Стукіт у двері,Солоха відчиняє.

Солоха:

Ой, чорт, - Чорт!

Чорт:

Мамзель Солоха – ви найчарівніша відьма у світі. Дозвольте ручку, пані!

Солоха:

Візьміть.

Чорт:

Ох! (цілує руку)

А подивіться, який подарунок  я вам приніс (дарує місяць)

Солоха:

А що мені з ним робити? Гарячий!

Виходять

У будинку Оксани.

Подружка 1:

От, ці хлопці. А Кузьма на мене так дивився!

Подружка 2:

Він на мене дивився, а на тебе Сашко!

Подружка 1:

 І Сашко також на мене дивився.

Подружка 2:

А тобі , Оксанко, Вакула подобається?

Оксана.

Мені потрібен такий жених, щоб зірочку з неба дістав!

Входить Вакула

Вакула.

Здрастуй Оксано!

Оксана:

Чого ти за мною волочишся?

Вакула:

Поговорити хочу!

Подружка 1:

Вже пізня година, час додому йти!

Подружка 2:

А я ще трішки посиджу!

Подружка 1 бере Подружку 2 і силою тягне додому.

Вакула:

Через тебе козак гине!

Оксана:

Що? Ти? Та ти на себе в дзеркало дивився? Щоки червоні, чуб стирчить!

Вакула:

Думки всі про тебе! Ось загадуй будь-яке бажання – все зроблю.

Оксана:

Я хочу черевички та тільки такі, як самі панянки носять!

Вакула:

Моя люба Оксано! Я тобі подарую такі черевички!

Оксана:

Ти? Подивлюсь я, де ти візьмеш такі черевички, котрі змогла б я надіти на свою ногу. Хіба ті, що носить сама цариця.

Кузьма:

Ти ба, яких захотіла!

Сашко:

Оце тобі і на!

Оксана:

Так-так! Будете свідками: якщо коваль Вакула принесе такі самі черевички, які носить цариця, обіцяю вийти за нього заміж.

Вакула:

А так? Прощавай, Оксано! Дури, кого забажаєш, а мене вже не побачиш на цьому світі!

Вакула з хлопцями виходять

Оксана: Тю-ю-ю

У будинку Солохи.

Чорт і Солоха обмінюються компліментами, сідають на лавку, стук у двері.

Солоха:

Ой, хтось прийшов, ану ховайся!

Чорт:

Куди (лізе під ялинку)

Солоха:

Та не туди, лізь у мішок!

Чорт лізе у мішок. Заходе Вакула

Вакула:

Невже не зникне з пам'яті моєї ця негідна Оксана? Не хочу думати про неї! (Побачив мішок.) Навіщо тут ці мішки? Завтра ж свято. Занесу їх куди-небудь. (Хоче підняти мішок.) Але ж які важкі!.. Що я за баба? Скоро буду від вітру хилитися! (До Солохи) Солохо, кажуть, що Ви відьма. Я в це не вірю. І у мене до Вас є питання.

Солоха:

Яке питання?

Вакула:

Де мені взяти такі черевички, що сама цариця носить?

Солоха:

Та де ж у Петербурзі, у самої цариці. Та як туди дістатися знає тільки Пан Пацюк

Вакула:

Ну, спасибі, а мішок я таки винесу.

(Бере мішок виходе)

Оповідач:

Цей пузатий Пацюк був колись запорожцем, але чи вигнали його, чи сам утік із Січі, — цього ніхто не знав.

(Пацюк сидить і їсть галушки. За його спиною з’являється Вакула з мішком за плечима.)

Вакула:

Я до Вас прийшов, Пацюк!

Пацюк підняв голову і знову нахилився їсти галушки.

До тебе прийшов, дай Боже тобі всякого добра! Пропадати доводиться мені, хоч до чорта звертатися!

Пацюк. Коли потрібен чорт, то і прямуй до чорта!

Продовжує їсти

Вакула (кланяється) Для того я й прийшов сюди: окрім тебе, думаю, ніхто не знає до нього дорогу.

Пацюк не реагує, мовчки доїдає галушки

Зроби ласку, чоловіче добрий, скажи, як мені до нього дістатися.

Пацюк:

Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима сидить.

Вакула:

Що? Про що це він каже? (Замислюється.)

Вакула виходить з будинку Пацюка

Вакула:

Вирішив піти з села. Може, забуду ту Оксану. О, щось в животі бурчить!

Добре хоч харчів взяв (відкриває мішок з нього вилазе Чорт)

Чорт:

Як тебе звуть?

Вакула:

Вакула, а ти хто?

Чорт:

Та я так проїздом!

Вакула:

Ага, на моїй спині! Та ти чорт! Гидкіший, ніж на моїх малюнках!

Чорт:

Чув, що в тебе є якесь бажання! Тільки ти ж знаєш, що без контрактів нічого не роблять. (Дістає контракт)

Вакула.:

Згоден! У вас, я чув, розписуються кров'ю. Стривай же, я дістану з кишені цвях! (дістає хрестик)

Чорт:

(жалібно). Змилуйся, Вакуло! Усе, що тобі потрібно, все тобі зроблю, відпусти лишень душу на покаяння!

Вакула:

Ага, ось яким голосом заспівав! Тепер я знаю, що робити: вези мене зараз-таки на собі! Чуєш, та лети, як птаха!

Чорт:

Куди?

Вакула:

До Петербурга, прямісінько до цариці! (Зникають.)

Оксана:

Даремно сказала про черевички, Вакула, хоч і не принц, але з ним я себе відчуваю принцесою! Дівчата, а давайте поворожимо!

Пісня «Ворожіння»

Оповідач:

Коваль мало не зомлів від страху, відчуваючи, що піднімається в повітря. Спочатку піднявся він від землі так високо, що нічого не міг угледіти внизу. Згодом Вакула вже звик і навіть почав глузувати з Чорта.

Усе було світло вгорі. Повітря в легкому сріблястому тумані здавалося прозорим. І раптом засяяв під ним Петербург, увесь у вогнях...

(З'являються Вакула й Чорт.)

Чорт:

Їхати просто до цариці?!

Вакула:

Ні, страшно... Тут десь зупинилися запорожці, котрі проїздили восени через Диканьку. Агов, Чорте, вези до запорожців.

(Входять двоє запорожців)

Вакула (кланяється до землі):

Здорові були, панове!

Запорожець 1:

Що там за чоловік?

Вакула:

А ви не впізнали? Це я, Вакула, коваль! Коли проїздили восени через Диканьку, то прогостювали в мене.

Запорожець 2:

А! Той коваль, що малює гарно!

Запорожець 1:

Здоров був, земляче, потім поговоримо з тобою більше.

Запорожець 2:

А тепер ми йдемо до Цариці.

Вакула:

До Цариці?!! Візьміть і мене з собою!

Запорожець 1:

Тебе? Що ж ти там робитимеш? Ні, не можна.

Запорожець 2:

Ми, брате, говоритимемо з Царицею про своє.

Вакула:

Візьміть! (Нахиляється до своєї кишені.) Чорте, проси! (Ударив по кишені, Чорт запищав.)

Запорожець 2:

Візьмемо його з собою?

Запорожець 1:

Та вже хай їде! (Виходять.)

Оповідач:

Дивно знову було Вакулі, коли величезна карета помчала його вулицями міста. Позаду лишалися багатоповерхові будинки, а дорога, здавалося, сама котилася під ноги коням. Карета зупинилася перед палацом. Запорожці увійшли в чудові сіни й почали підніматися добре освітленими сходами. Несміливо йшов за ними коваль, боячись на кожному кроці посковзнутися на паркеті. Пройшли три зали. Раптом запорожці впали долілиць і заволали в один голос.  Коваль, не вгледівши нічого, теж сумлінно розпростався на підлозі.

(Запорожці, Вакула і Цариця перед ними.)

Запорожці й Вакула:

Змилуйся, мамо! Змилуйся!

Цариця:

Устаньте!

Запорожці й Вакула:

Не встанемо, Мамо! Не встанемо! Умремо, а не встанемо!

Цариця:

Устаньте! Я велю! А скажіть, козаки, а що вам найбільше сподобалось у вашій цариці?

Вакула:

 Ваша Величність, у Вас дуже гарні черевички, мабуть, щоб носити такі треба мати цукрові ніжки!

(Запорожці й Вакула встають.)

Цариця:

 Ну, і хлопець! Вчора мені з Голландії привезли черевички, але вони мені малі. Унести їх сюди. Візьми собі мої черевички, чоловіче добрий.

Вакула:

Спасибі, мамо! (Кланяється і відходить. Біля виходу стукає себе по кишені.) Чорте! Винеси мене звідси негайно!

Оповідач:

Мов вихор, нісся Чорт із Вакулою назад. Миттю опинився коваль біля своєї хати. Тут, ухопивши лозину, тричі вдарив нею Чорта, і той стрімголов кинувся тікати. Після цього Вакула ліг спати. 

Щедрівниці співають до них підбігає Пліткарка

Пліткарка:

А ви чули останні новини?

Щедрівниця 1:

Що чули?

Щедрівниця 2:

Де чули?

Пліткарка:

Вакула втопився!

Щедрівниця 3:

Що ти брешеш?

Пліткарка:

Я сама бачила повісився. А, ні, стрибнув в ополонку і втопився!

Щедрівниця 4:

Ага, стрибнув в ополонку і повісився! Ой, стрибнув в ополонку і втопився!

Пліткарка:

То у тебе щось булькнуло! А він повісився! На тому дальньому дубі!

Подруга 1:

Хто втопився?

Подруга 2:

Хто повісився?

Пліткарка: Вакули більше нема!

Всі виходять, заходить Оксана з батьком та подругами

Оксана (до подружок):

А що, коли він і насправді пішов і вже ніколи не повернеться? А що, коли зважиться на щось страшне? Чого доброго! Адже він так любив мене...

З'являється Вакула з парубками

Вакула:

Поглянь, які я тобі приніс черевички!

Оксана (радісно):

Йой! (Втрачає свідомість, приходить до тями)

Вакула.:

Такі ж, як носить цариця!

Оксана.:

Ні, ні! Мені не треба черевичків! Я і без них тебе кохаю!

Фінальний танок, уклін.

Учитель:

Ми маємо плекати в своїм серці любов до рідної землі, до нашого талановитого народу. І зараз кожен з вас, як новорічний подарунок, отримає «Пам’ятку українця» (Додаток 5)

(Учасники вистави кожному дарують «Пам’ятку»)
Учитель:

Україно моя, бачу тебе в майбутньому! Жайворонки дзвенять у погідному небі, переливається колосся пшениці, Дніпро-Славута котить свої хвилі, нові таланти мережать твою долю, відкриваючи твій новий день Україно. Тож, не дайте висохнути криниці душі своєї, розбудуйте і плекайте свій дар. Примножуйте красу, сійте зерна любові до рідної землі, яка вас зростила. Будьте щасливі! На все добре!